Друк 

с. Осова – центр сільської ради розміщується за 18 км. від районного центру, за 20 км. від залізничної станції Домбровиця. Біля села протікає річка Бережанка. Через село проходить автошлях, який сполучає села Нивецьк, Підлісне. Дворів – 340, проживає 1050 осіб.

Село Осова прекрасне в будь-яку пору року. Особливо красиве, коли пишно цвітуть сади, коли першою зеленою щіточкою з’являється травичка, коли співають солов’ї, коли оживає земля – наша матінка. Край розкішних полів та неозорих ланів. Скільки сягає око – тремтять переливаються під сонцем хлібні ниви, красуються у смарагдових вінках сіножатті та лісів озера й невеличкі річки. Цей чарівний куточок Полісся називається Дубровиччиною.

Минуле завжди чимось нагадує айсберга, насамперед впадає у очі його видима частина. А от що ми знаємо про передісторію нашого села?  Хіба лише те, що схована вона не тільки під водою, скільки під землею, на якій ми живемо. На жаль, у науковому плані наш край ще погано вивчений і надійно ховає свої таємниці. Історія нашого краю – це власне, життєпис людей, які творили тут і перетворювали певне природне середовище.

Не треба бути етнографом, щоб здогадатися чому саме наші далекі предки так назвали своє поселення. Очевидно через те, що тут, у цій тихій місцині над Горинню шуміли високі діброви. Та люди селилися у цих місцях не тільки з тієї причини, що їх приваблювала краса краю. Немало важило й те, що в річках водилося безліч різної риби, а в лісах звірів. У давні часи наш край не раз був причиною міжусобиць київських та волинських князів. Не раз поля спустошували чужоземні загарбники. Але населення краю героїчно боронило свою землю від ординських завойовників, боролись із місцевими магнатами.

Першому поселенню жителів села понад 500 років. За переказами спочатку поселення нараховувало 20 – 30 дворів. Будинки були невеликими. Мали лише одну кімнату. Криті хати були соломою. У будинках жили по одній, або й дві сім’ї.

Земля в цих місцях родюча, це привертало увагу не тільки своїх, але й іноземних феодалів, які забирали землі у свої володіння, а селяни жили дуже бідно. Селян постійно експлуатували. Їх щоденно примушували ходити на панщину. Тільки в неділю вони могли відпочити. Селяни своєму пану сплачували обов’язковий податок.

Хто не сплачував податку того тяжко карали. Польська влада запроваджувала свої порядки. Землю давали тільки тим, хто прийме католицьку віру. Польська влада жорстоко пригнічувала українську націю, її культуру, мову, духовність. В школах було запроваджено навчання тільки польською мовою. Але незважаючи на великі труднощі селяни виборювали право на краще життя.

  На околиці Дубровицького району лежить село Осова. Звідки походить ця дивна назва «Осова» ніхто вже й не пам’ятає. Протягом століть про походження назви села Осова складено чимало легенд.

 На місці, де зараз наше село, росло, кажуть, багато осик. З них місцеві жителі виготовляли різноманітний посуд. Село дуже славилося своїми бондарями на всю округу. Цей промисел був найбільше розвинений і давав чималі прибутки. Продавались вироби в м. Дубровиці, м. Сарнах. Навіть возили на Волинь, де міняли на зерно, борошно, продавали за гроші. Все виготовляли з дуба, осики. Вироби з осики називалися «осовими». Можливо і звідси пішла назва села.

 Інша розповідь про те, що в сиву давнину у нас водилося багато сов. Вони гніздилися у клунях селян, під солом’яними та очеретяними стріхами. Тепер, як і скрізь, сови не часто зустрічаються. Отже перевірити цю версію не можна.

А ось легенда, яка найчастіше зустрічається. Двоє молодят, які вирішили таємно одружитися, шукали затишного куточка, де б вони могли поставити свою домівку. Нарешті перед ними з’явилася мальовнича місцевість. На красивій затишній рівнині, яку ліс охопив своєю зеленою рукою, на старезному дереві сиділа величезна сова. Кажуть, вони одночасно вигукнули: «О сова!». Це й була назва новозаснованого поселення. Недаремно сова стала щасливим, щедрим талісманом осовлян, а ще переможцем в одному цікавому незвичайному поєдинку. По сусідству з Осовою розташоване с. Кідри Володимирецького району Рівненської області.

Старожили пам’ятають, що жителі обох сіл вирішили провести такі змагання: через річку покласти кладку, а по ній пустити сову і рака. Хто швидше пройде той принесе перемогу своїм. Кажуть, що кідерці, чомусь, обожнювали рака, як осовляни сову. Навіть і колір улюблений їх був червоний. Так-от: сова перейшла по кладці, а рак плюхнувся у воду. Тому осовляни і досі кепкують із сусідів, хизуючись своєю мудрістю. Ці легенди переходять з покоління в покоління.

 Перша згадка про село є в письмових джерелах 1581 року. В період народно-визвольних війн українського народу 1648-1654 рр. мешканці села громили панські маєтки.

 Радянську владу проголошено в січні 1918 року. Трагічною сторінкою в історії села є Велика Вітчизняна війна. Під час мобілізації, яка проходила в три етапи, було відправлено на фронт 87 чоловік. 45 з них загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни. Нелегко жилося осовлянам під час німецької окупації. Німці забирали   молодь на примусові роботи до Німеччини, часто робили обшуки, під час яких вилучали у селян борошно, діжі, жорна, молотарки та інший реманент. Німці скрізь встановлювали свої порядки. Під час Великої Вітчизняної війни 121 мешканець села боронили Батьківщину в лавах Червоної Армії. 52 учасника Великої Вітчизняної війни  нагороджено орденами і медалями. На честь загиблих встановлено обеліск. Село було звільнене у серпні 1944 року військами Першого Українського фронту.

  Скільки б років не минуло після Великої Вітчизняної війни, не забудеться вона ніколи. Адже, німецькі агресори наносили свої смертельні удари не тільки по військах, але й по цивільному населенню. Вони спустошували нашу землю, руйнували будинки, споруди, грабували все, що попадало їм під руки. Не задовольняючи цим, озвірілі гітлерівські кати з нестриманою жорстокістю винищували мирне населення.

 Багато мирних жителів села Осови загинуло від рук оунівців та польських націоналістів. Увічнені назавжди імена цивільних громадян, які загинули в роки Другої Світової війни та в післявоєнний період. Ці невинні жертви кривавої і страшної війни гідні, щоб пам'ять про них збереглася в серцях живих, передавалося дітям, онукам і правнукам.

Зустріч з ветеранами Великої вітчизняної війни

Після визволення краю почалася відбудова зруйнованого війною господарства.

У 1946 році була заснована  Осівська школа як початкова. Навчання   здійснювалося в одному будинку з двома класними кімнатами. У 1947 році приміщення школи розширилось, додалось ще дві класні кімнати. З 1949 року школа стала семирічною. В 1958 році побудоване нове приміщення школи на 6 класних кімнат. У 1996 році було введено в експлуатацію приміщення нової типової школи та реорганізовано заклад з восьмирічної в середню школу, у 1999 році у заклад І-ІІІ ступенів. З 2010 року в школі працює група з короткотривалим перебуванням дітей 5-ти річного віку.Навчально-виховний процес для 186 учнів здійснюється в одну зміну в двохповерховому типовому приміщенні.

У приміщенні школи розміщено 11 класних кімнат, комп’ютерний   клас, їдальня, комбінована майстерня, спортивний   зал, бібліотека, кімната медичної сестри.

Організовано роботу методичних обєднань вчителів, класних керівників, суспільно-гуманітарного та природничо- математичного циклів. Школа працює над науково-педагогічною проблемною темою «Створення умов для самореалізації особистості в  навчально-виховному процесі з використанням інноваційних технологій». 

У закладі функціонують волейбольна та футбольна секції, три гуртки: «Чарівник пензля», хоровий та туристичний.Навчально-виховний процес забезпечує 21 вчитель,

У 1949 році в селі організовано колгосп. Спочатку було два господарства: «Червоний прапор» та колгосп імені Будьонного. Згодом, у 1951 році їх об’єднали в одне господарство. Першим головою колгоспу був Мечкало Іван Якович. Люди неохоче вступали в колективне господарство, тому Івану Яковичу допомагали в організаційних справах Кохтюк Василь та Рижий Іван Адамович. Першими вступили у колгосп Шевчук Федір, за ним Довгун Никон, Тихонець Гаврило, Павлюк Іван. Першим комірником у колгоспі була жінка Ільчук С. Ф.

Першою дояркою Мечкало Марія Данилівна. Свинаркою: Ящик Ольга Микитівна. Пізніше головою колгоспу були Бадзюн Адам Петрович, Кохтюк Макар Максимович. В колгоспі вирощували різні сільськогосподарські культури: кормовий буряк, картоплю, зернові культури. Але основною сільськогосподарською культурою був льон. Переважало м'ясо-молочне тваринництво: коні, ВРХ, свині, вівці, птахоферма.

Багато жінок села працювали у рільничій бригаді. В колгоспі працювало 5 ланок, у кожній ланці нараховувалось 15 – 20 жінок. Найкращі роки для розвитку колгоспу 1972 – 1990 р.р. Саме в ці роки побудовано ряд тваринницьких приміщень, тракторна бригада, баня, контора колгоспу, збудовано православну церкву.

 У 1974 році колгосп очолив Веленець Данило Данилович. За господарством закріплено 2 296 га землі, в тому числі 984 га орної. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва передовиків нагороджено орденами та медалями. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено ланкову Кохтюк Ніну Федорівну та доярку Ляшко Палагею Миколаївну. Медаллю «За трудову доблесть» нагороджено Остапчука Миколу Гнатовича, який працював на відгодівлі ВРХ та доярку Ляшко Зою Макарівну. Медаллю «За доблесний труд» нагороджено головного зоотехніка колгоспу Сіваченко Ніну Андріївну та секретаря парторганізації Ляшка Леоніда Романовича. Почесною Грамотою Президії Верховної Ради і ради Міністрів УРСР нагороджено ланкову колгоспу Прокопчук Валентину Дем’янівну. Урядовою нагородою відзначена праця телятниці Столяр Катерини Давидівни. Все своє життя працював ковалем у колгоспі Мечкало Максим Юхимович, доярки: Столяр Галина Іванівна, Столяр Катерина Іванівна, Ляшко Василина. Телятниці: Мартинович Марія. Бригадири рільних  бригад: Павлюк  Фаїна Петрівна, Мечкало Дмитро Кіндратович. Головні агрономи: Остапович Іван Тимофійович, Стельмах  Михайло Федорович.

У 1999 році колгосп «Дружба» реформований у СВК «Дружба» під час головування Редзеля Михайла Леонтійовича. Землі колгоспу розпайовані між трудівниками колгоспу. Деякі члени колгоспу паї викупили у держави і самостійно ведуть особисте підсобне господарство. Багато колгоспників виконували і перевиконували соціалістичні зобов’язання, цим самим внесли вагомий внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва колгоспу.

Працюючи шофером, Ляшко Віктор Феодосійович, подавав кращий приклад у роботі. Він найбільше перевозив своєю машиною зерна від комбайна як у засіки держави, так і у комору  колгоспу, а також активний у громадському житті села. Це був перший  футболіст на село.

До послуг жителів села   сільський будинок культури та бібліотека, ФАП, відділення зв’язку, загальноосвітня школа, магазини, кафе. У центрі села височить  обеліск  загиблим односельчанам в роки Великої Вітчизняної війни.  

 До обеліску загиблим воїнам-односельчанам постійно приходять учні, ветерани, вдови, жителі села. Не в’януть квіти біля підніжжя обеліска. Темно-зелені ялини, які ростуть тут, ніби оберігають спокій загиблих односельчан. Віти ялин тихо шумлять біля обеліска, ніби розповідають живим про бої і походи тих днів. І прийдешнє покоління завжди згадує тих, хто відстояв свободу, честь і незалежність нашого села. Цю пам'ять несуть у вічність нові покоління, схиляючись у шані перед усіма солдатами війни. Прийдешнє покоління ніколи не забуде про неоплатний борг перед героями, які принесли нам щастя Великої Перемоги.

Добра слава йде про жителів нашого села. Вони люблять своє рідне село, розбудовують і впорядковують його, тому воно стало одним з найбільших і найкрасивіших сіл району. Адже тут живуть працьовиті люди.

 На охороні здоров’я громади стоять медичні працівники. Добрими справами повниться життєвий шлях цих людей: Ляшко Євгенії Михайлівни, Легкого Віталія Володимировича, Федорів Іванни Олексіївни. Адже чужий біль, чуже горе вони сприймають як своє. І за це отримують від людей лише слова вдячності і глибокої шани. Їхнє покликання – творити добро людям, забуваючи про свої болі і біди.

В Осівському навчально-виховному комплексі навчається  186 учнів здійснюється в двохповерховому типовому приміщенні корисною площею 1890 кв.м.,  навчально-виховний процес забезпечує 21 вчитель.

До послуг жителів села магазини з різним асортиментом товару.

 

Природа краю

Село Осова прекрасне в будь-яку пору року. Особливо красиве, коли пишно цвітуть сади, коли першою зеленою щіточкою з’являється травичка, коли співають солов’ї, коли оживає земля – наша матінка. Край розкішних полів та неозорих ланів. Скільки сягає око – тремтять переливаються під сонцем хлібні ниви, красуються у смарагдових вінках сіножатті та лісів, озера й невеличкі річки. Цей чарівний куточок Полісся називається Дубровиччиною.

Прекрасне село завжди. І тоді коли з маленької травички виростають і морем хвилюються трави, коли над цими травами різнокольоровими хмарками дріботять крильцями метелики. Красиве і тоді, коли зарум’яняться його щічки наче свячені яблука на спаса, коли одягне свою сорочку, вишиту жовтогарячим листям, і пустить дощову сльозу, наче дівчина під Покрову. Буяє весною природа, яка пробуджує все навколо. Оживає все, а з цим поєднуються дзвінкі голоси малечі. Вони ніби змагаються з чарівною піснею жайворонка. Не впізнати село у цю пору року. Хай будуть благословенні люди, які живуть і працюють у ньому! Вони люблять своє село до щему в серці, рідне воно їм! Через село протікає річка  Бережанка. Вона ніби ділить село на дві частини. Вдень і вночі, влітку і взимку  тихо несе річка свої води у старшу посестру Горинь. Але весною, коли сходять сніги і тисячі струмочків збігають звідусіль Бережанка може вийти з берегів. Проходить кілька днів і  річка спокійна знову. На території села знаходиться ставок, який вабить до себе як малечу так і дорослих, жаркого літнього дня. Поверхня ставка, наче дзеркало відбиває сонячне проміння. Навколо ставка ростуть дерева, які посхиляли свої віти над водою. Тут невгамовно виспівують свої пісні солов’ї.

Красиве село, коли сховає його під білими метеликами зима. Тихо падає сніг переливаючись місячним сяйвом. Небо зоряне-зоряне, і коли сміються зарум’янілі діти, то здається, що сміється вся Україна! Село Осова мальовниче й прекрасне.

Саме про таке мріяли мужні сини і дочки, які боролись за вільну і незалежну Україну.

Тож нехай не забракне нам сили на сходження до нових вершин, віддаймо свої сили, свою творчість, вогонь наших сердець нашій Україні, живімо і творімо для процвітання нашого села, для його сьогоднішнього і майбутнього.

 

ДУХОВНІСТЬ

Свято-Михайлівська церква.  Українська православна церква Київського патріархату.  Зареєстрована рішенням облвиконкому від 25.09.1991 № 173, зміни: 12.12.2002 №719.

Роки будівництва (дата заснування об’єкта)  1990 р.

Засновники: Прокопчук Іван, Кохтюк Мусій, Майструк Олександр.

Початок будівництва – 1990р.

Дата освячення – 21 листопада 1992р.

Дім молитви християн віри євангельської

Релігійна громада християн віри євангельської п’ятидесятники. Затверджено розпорядженням голови облдержадміністрації від 18.05.1998р. №299.

Роки будівництва (дата заснування об’єкта) 1996 р.  Засновники: Тоюнда Семен, Тоюнда Вета, Ляшко Галина.

Збудована у 1999 році  місцевою громадою на місці старого житлового будинку. Документів про дозвіл на будівництво не встановлено.

Дата відкриття – 29 листопада 1999 р.Пресвітер Руднік В’ячеслав Олександрович, 1963 р.н., освіта: вища, Рівненська духовна семінарія

Матеріал підготувала бібліотекар Осівської бібліотеки Шевчук К.І.